Судова практика кваліфікації дій особи за ст. 289 КК України як спеціальної норми кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності (ст. 190 КК України).

Судова практика кваліфікації дій особи за ст. 289 КК України як спеціальної норми кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності (ст. 190 КК України).

За вироком суду першої інстанції К. визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст. 289 КК України. Кропивницький апеляційний суд ухвалою вирок районного суду щодо К. залишив без змін.

Відповідно до обставин справи,  обвинувачений К. в жовтні 2024 року з використанням мережі Інтернет, на сайті https://www.olx.ua, знайшов оголошення про надання в оренду автомобіля належний П. В подальшому 03.11.2024 К. маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, вводячи в оману власника вищезазначеного транспортного засобу, усно домовився з ним про передачу йому вказаного автомобіля в тимчасове користування за грошову оплату в сумі 2600 грн. щотижня. Після цього, К. отримав від П. автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також ключі від нього, не маючи дійсного наміру на платне тимчасове користування транспортним засобом та виконання взятих зобов`язань, заволодівши у вказаний спосіб транспортним засобом шляхом обману. 04.11.2024, К., продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, заволодівши вищевказаним транспортним засобом, запевнив свого знайомого Т., який не був обізнаний про протиправні дії К. про тимчасову належність йому автомобіля  та попросив надати йому допомогу щодо продажу вказаного транспортного засобу. В подальшому, Т. за дорученням К. продав автомобіль, вартість якого, згідно висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи становить 141 489 грн. 93 коп., громадянину Л., а також передав йому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі від нього.

Вказаними протиправними діями К. незаконно заволодів та розпорядився автомобілем на власний розсуд, чим завдав потерпілому П. матеріальної шкоди на вищевказану суму.

Захисник обвинуваченого К. не погоджуючись з вироком суду першої інстанції просив його змінити, перекваліфікувавши дії обвинуваченого з ч.1 ст.289 КК України на ч.1 ст.190 КК України.

Апеляційний суд перевіривши матеріали кримінального провадження та спростовуючи доводи сторони захисту, а саме,  що намір на передачу автомобіля іншій особі та отримання грошей виник вже після того, як обвинувачений К. отримав автомобіль в оренду, установивши, що судом першої інстанції було достеменно встановлено, що К. отримав за усною домовленістю автомобіль від власника П.  03.11.2024 на умовах тимчасового платного користування, не маючи дійсних намірів на це, оскільки вже 04.11.2024 організував продаж автомобіля третім особам та отримав за це грошові кошти. При цьому, задля конспірації своїх дій К. залучив військовослужбовця Т. , який використовуючи військову форму створював ілюзію у покупців, що власник автомобіля військовослужбовець, який не має можливості самостійно здійснити продаж. Ці факти свідчать про те, що умисел у обвинуваченого на заволодіння транспортним засобом потерпілого виник до моменту передачі автомобіля потерпілим обвинуваченому.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що для правильної кваліфікації дій важливим є встановлення законності виникнення права особи на транспортний засіб у момент реалізації його іншій особі. Тобто, якщо на момент заволодіння транспортним засобом особа не мала ні дійсного, ні уявного права на транспортний засіб і використала обман чи зловживання довірою як спосіб доступу до нього, то такі дії підлягають кваліфікації за ст. 289 КК(«незаконне заволодіння транспортним засобом»), у якій при конкуренції норм, передбачених цією статтею та, наприклад, ст.190 КК («шахрайство»), застосуванню підлягає ст. 289 КК як спеціальна норма кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності.

Таким чином, кваліфікація дій обвинуваченого К. за ч. 1 ст. 190 КК України, як просила сторона захисту, виключається, оскільки існує спеціальна норма кримінального закону, яка захищає права власників транспортних засобів.

Зокрема, для правильного вирішення питання щодо кваліфікації дій особи, яка  вчинила кримінальне правопорушення, визначальним є оцінка фактичних обставин кримінального правопорушення та доказів, якими вони підтверджуються, з яких суд установлює підстави  отримання доступу до транспортного засобу, які, у тому числі, визначаються моментом виникнення умислу особи, а також об`єктивну сторону та інші ознаки кримінального правопорушення.

Крім того, колегія суддів звернула увагу, що та обставина, що потерпілий добровільно віддав обвинуваченому ключі від автомобіля та документи на нього, не свідчить про правомірність дій К. по відчуженню автомобіля.

Отже, оцінивши показання потерпілого та свідків разом з іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й у сукупності доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України.

За результатами касаційного перегляду, колегія суддів постановою  ККС у складі Верховного Суду від 07.07.2026 вирок суду першої інстанції та ухвалу Кропивницького апеляційного суду  стосовно обвинуваченого К. залишили без зміни.

З повним текстом ухвали Кропивницького апеляційного суду від 27.11.2025 та постановою ККС ВС від 07.07.2026 у справі № 404/5640/25 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/.