Розмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст.118 КК)

Вирішуючи питання про спрямованість умислу і доведеність винуватості особи  у вчиненні умисного вбивства, необхідно належним чином зважати на обстановку і спосіб вчинення злочину, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, обстановку посягання та поведінку учасників події.

На відміну від умисного вбивства (ч.1 ст.115 КК України), умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України), має свою особливу ознаку – обстановку його вчинення, тобто наявність у особи необхідної або уявної оборони.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру та мають розцінюватися на загальних підставах.

Такого висновку дійшла колегія суддів Кропивницького апеляційного суду, яка скасувала вирок суду першої інстанції та ухвалила новий вирок, перекваліфікувавши дії обвинуваченого Щ., який заподіяв смертельне ушкодження ножем своєму знайомому, з умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України) на умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України), призначивши відповідне покарання.

З матеріалів  кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування дії Щ. були кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК України.

Суд першої інстанції, враховуючи показання обвинуваченого Щ., результати слідчого експерименту, проведеного за його участю, дійшов переконання, що вина останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України не знайшла свого підтвердження, вважав, що його дії необхідно перекваліфікувати на ст. 118 КК  України як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Апеляційний суд, перевіряючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, спростовуючи версію сторони захисту, критично поставився до показань обвинуваченого Щ. та зазначив, що без належної уваги місцевого суду залишилися висновки експерта, відповідно до яких в момент спричинення ушкодження площина клинка ножа була орієнтована косовертикально, обухом - верх і вправо, лезом вниз і вліво.

Тобто, для такого роду тілесного ушкодження, яке спричинив обвинувачений потерпілому, йому необхідно було взяти у руку ніж зі стола та здійснити ним рух лезом-вниз, обухом-вверх.

В той же час обвинувачений пояснював в суді першої інстанції, що під час нанесення удару потерпілому він лежав на підлозі, а потерпілий сидів на ньому та візуально показав як наносив удар, а саме знизу у верх.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що показання обвинуваченого щодо положення потерпілого, який сидів на ньому та удару ножем (знизу вгору) спростовуються висновками експертів, оскільки таке положення потерпілого суперечить характеру його травми, яка є результатом удару зверху вниз,  а тому свідчать  про іншу послідовність подій, відміну від версії подій обвинуваченого.

До того ж  показання обвинуваченого з приводу того, що наносив удар ножем з метою самозахисту, наміру вбивати потерпілого не мав, а лише захищався від нього, оскільки вважав, що той може його задушити, не відповідали змісту висновку експертизи, згідно якої на тілі обвинуваченого будь-яких  тілесних ушкоджень, у тому числі на шиї обвинуваченого, які б були спричинені в день вчинення кримінального правопорушення, не виявлено.

Тобто, в судовому провадженні не було встановлено наявності суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого в розумінні приписів ст. 36 КК України як приводу до заподіяння йому фізичної шкоди засудженим.

За результатами касаційного перегляду, колегія суддів у постанові ККС у складі Верховного Суду від 19.03.2026 повністю погодились із зазначеними мотивами апеляційного суду.

З повним текстом вироку Кропивницького апеляційного суду від 03.09.2025 та постановою ККС ВС від 19.03.2026 у справі №396/1663/22 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/