Кваліфікація. Відмежування складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 КК від складу ст. 135 КК

Відмінність між вбивством та залишенням у небезпеці полягає в намірі та результаті: вбивство – це умисне позбавлення життя іншої людини (закінчений злочин, коли настала смерть), тоді як залишення в небезпеці – це ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані та не може самостійно подбати про себе, хоча така допомога могла бути надана. Ключова різниця в тому, що при вбивстві є прямий умисел на позбавлення життя, а при залишенні в небезпеці — умисел на ненадання допомоги.

При правовій оцінці вчиненого умисного вбивства необхідно враховувати всі ознаки об’єктивної сторони, зокрема час, місце, обстановку та спосіб, задля відмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 115 КК та ч. 3 ст. 135 КК через їх схожість за ознаками складу. Ці конкретні обставини можуть вплинути на встановлення того факту, що винна особа бажала чи мала непрямий умисел на заподіяння смерті особі.

До таких висновків 22.10.2025 дійшла колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг захисника обвинуваченого та прокурора на вирок Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 15.11.2024.

За вироком суду першої інстанції обвинуваченого Ш. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.135, ч.3 ст.289, ч.1 ст.70 КК України та призначено покарання.

Проте, Кропивницький апеляційний суд вироком від 22.10.2025 скасував даний вирок суду першої інстанції та ухвалив свій, яким визнав винуватим Ш. за п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289, ч.1 ст.70 КК України та остаточно призначив останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.

За фактичних обставин даного кримінального провадження убачається, що обвинувачений Ш. прийшов до потерпілого під надуманим приводом здійснити поїздку, саме з метою незаконного заволодіння його транспортним засобом. Потерпілий повідомив, що надасть свій автомобіль лише за умови, якщо він поїде з обвинуваченим, як пасажир. Після початку поїздки обвинувачений Ш. з потерпілим фактично здійснили поїздки між населеними пунктами без конкретної цілі та мети. Приїхавши до графітового кар’єру, обвинувачений Ш. силоміць витягнув потерпілого з автомобіля, завдав руками та ногами удари в область життєво-важливих органів (голови, тулубу), у результаті чого останній втратив рівновагу та впав на землю. Підтягнувши потерпілого до верхньої точки схилу кар’єру, обвинувачений зіштовхнув його з обриву.

Згідно висновку судово-медичного експерта смерть потерпілого настала від переохолодження внаслідок дії низької температури. При цьому на тілі трупа мали місце тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітки з переломами ребер зліва, множинних синців та саден обличчя, тулуба, кінцівок. Дані тілесні ушкодження могли утворитись, як від дії тупих, твердих предметів з обмеженою, контактуючою поверхнею, так і при падінні з висоти після приданого тілу прискорення, незадовго до смерті.

Доводи захисника про те, що дії обвинуваченого Ш. підлягають кваліфікації за ч.3 ст.135 КК України, колегія суддів апеляційного суду відхилила, зазначивши, що з урахуванням характеру та об`єктивно-предметних умов, вчинення обвинуваченим протиправного діяння, не тільки містило реальну загрозу заподіяння смерті, а і умови створені обвинуваченим (пізній час доби, зимовий період, безлюдне місце, кар`єр з крутими та глибокими схилами, перебування напівоголеного потерпілого у стані алкогольного сп`яніння в наслідок якого не міг чинити опір нападнику, скидання потерпілого з висоти), обґрунтовано свідчать про те, що обвинувачений мав умисел на вбивство потерпілого.

Обвинувачений цілком усвідомлював погодні умови (близько 10 градусів морозу), та не міг не розуміти те, що у разі не настання смерті потерпілого одразу, смерть потерпілого наступить від замерзання у короткий період часу, що підтверджується висновком судово-медичного експерта, згідно якого потерпілий після отриманих тілесних ушкоджень прожив деякий невеликий проміжок часу (від декількох десятків хвилин до години).

За результатами касаційного перегляду, колегія суддів у постанові ККС у складі Верховного Суду від 11.02.2026 повністю погодились із зазначеними мотивами апеляційного суду.

З повним текстом вироку Кропивницького апеляційного суду від 22.10.2025 та постановою ККС ВС від 11.02.2026 у справі №385/831/21 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/