Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Апеляційним судом завершено розгляд апеляційної скарги на постанову районного суду у справі про адміністративне правопорушення, якою громадянина К. визнано винним за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції ) і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
За результатом розгляду суд постановив:
Згідно протоколу громадянину К. поставлено за провину те, що він керував автомобілем з ознаками алкогольного сп’яніння і у присутності свідків відмовився від проходження у медичному закладі огляду на стан алкогольного сп’яніння. Чоловік працює інспектором Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції.
Постановою районного суду громадянина К. визнано винуватим в умисному ухиленні від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 рік.
В апеляційній скарзі чоловік просить скасувати постанову районного суду, як незаконну та необґрунтовану, а провадження в справі закрити за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
Свої вимоги з посиланням на ряд рішень Європейського суду з прав людини, а також статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості, апелянт обґрунтовує незаконністю дій працівників патрульної поліції щодо його затримання, застосуванню до нього фізичного насильства, а також грубе порушення вимог Інструкції та його права на захист.
Зокрема зазначає про те, що він автомобілем не керував, перебуваючи біля будинку своїх сестер, жодних правил дорожнього руху не порушував і взагалі не був учасником дорожнього руху.
Однак працівники патрульної поліції, на думку апелянта, безпричинно звинуватили його у керуванні автомобілем з ознаками алкогольного сп’яніння, безпідставно вимагали у нього документи, далі поліцейські із застосуванням грубої фізичної сили, газового балончика, повалили його на землю, натягнули кайданки і доставили до відділку поліції.
В результаті незаконних дій працівників патрульної поліції, застосування фізичної сили та спецзасобів, він після звільнення змушений був звернутися за медичною допомогою і опинився на лікарняному ліжку з переломами ребер, закритою черепно-мозковою травмою, чисельними гематомами по всьому тілу та саднами.
У ході перегляду наявного у справі відеозапису, апеляційним судом встановлено, що на одному з файлів зображено як автомобіль «Фольксваген-Гольф» завершує рух через перехрестя перед автомобілем з якого ведеться відео спостереження. Хто знаходиться за кермом автомобіля «Фольксваген-Гольф» не зафіксовано. Більш того, на відео чітко видно, як по приїзду працівників патрульної поліції, автомобіль «Фольксваген-Гольф» знаходився в нерухомому стані та був припаркований на узбіччі проїзної частини, а сам громадянин К. розмовляє біля під’їзду з сестрою.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідальність за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння наступає лише в разі керування цією особою транспортним засобом.
Працівники патрульної поліції автомобіль під керуванням громадянина К. не зупиняли і пройти огляд для визначення стану не пропонували, здійснили затримання чоловіка, який оспорював законність вимог інспектора поліції про пред’явлення документів, із застосуванням до нього фізичного насильства та спецзасобів у присутності його близьких родичів – сестри, матері, вітчима та сусідки.
При таких обставинах, всі подальші дії працівників поліції, у тому числі примусове доставлення громадянина К. для медичного освідування, яке супроводжувалось застосуванням грубого фізичного насильства, з використанням сльозогінного газу та кайданок, законність та наявність обгрунтованих підстав для оформлення стосовно нього протоколу за умисне ухилення від проходження медичного огляду на стан сп’яніння, викликають сумніви у неупередженості та об’єктивності працівників правоохоронного органу.
Юридичну оцінку їх діям, з урахуванням характеру тілесних ушкоджень та ступеню їх небезпечності для здоров’я апелянта, має надати Державне бюро розслідувань, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа за частиною 2 статті 365 КК України (Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу), де громадянин К. виступає в якості потерпілого.
Фактичні обставини цієї справи та їх об’єктивна оцінка свідчать про те, що громадянин К. після застосування працівниками патрульної поліції фізичного насильства та спецзасобів потребував невідкладної медичної допомоги, яка йому не була надана.
Враховуючи вимоги статті 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, апеляційна скарга громадянина К. підлягає частковому задоволенню, оскільки у ній йдеться про відсутність самої події, а оскаржувана ним постанова - скасуванню, із закриттям провадження у справі, на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 цього Кодексу
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
З повним текстом постанови можливо ознайомитися після його виготовлення та внесення до ЄДРСР за єдиним унікальним номером справи №404/8517/18.
Прес-служба суду
(фото з мережі Інтернет)